Трудове виховання дітей дошкільного віку в сім'ї
Праця – великий творець людської особистості, духовного багатства, моральної чистоти. І всі ми, вчителі та батьки, прагнемо до того, щоб наші діти були працелюбними, добрими. А як же цього добитися? То ж спробуємо відшукати відповідь.
Видатний педагог Антон Семенович Макаренко розробив цілу систему трудового виховання в сім’ї. Він вважав, що особливо важливою для трудового виховання в сім’ї є участь дитини в господарських справах. Робота дитини виховує чесність, дбайливість, колективізм, привчає її рахуватися з інтересами інших людей. Дитяча праця розвиває бережливість, свідомість, відповідальність, уміння розпоряджатися своїм часом і планувати свою роботу. Щоденна праця привчає дітей поважати буденну, хоча не завжди цікаву, але потрібну домашню працю, цінувати і поважати працю старших.
А. С. Макаренко радив дотримуватися певних принципів трудового виховання:
- Трудове виховання в сім’ї повинно передбачати підготовку повноцінного громадянина, здатного брати участь у суспільній праці.
- Праця в сім’ї не повинна бути важкою, примусовою. Вона мусить бути творчою.
- Виховання працелюбства у дітей потрібно поєднувати з моральним вихованням, з гуманним ставленням до людей.
- У трудовому вихованні дітей слід виходити з того, що в праці дитина розвивається не тільки фізично, а й духовно
Велику увагу трудовому навчанню дітей також приділяв Василь Олександрович Сухомлинський. “Трудове виховання – зазначав педагог, – це, образно кажучи, гармонія трьох понять: треба, важко, прекрасно. Може і не було б потреби говорити спеціально про трудове виховання, коли б у школі та сім’ї панувала єдність трьох начал… Немає і не може бути виховання поза працею і без праці, тому що без праці в усій її складності і багатоманітності людину не можна виховувати”.
Тільки-но людина криком оповістить світ про своє народження, починаються її вчинки, починається її поведінка. Людина поступово відкриває світ, пізнає його розумом і серцем. Вона бачить матір, усміхається їй, і її перша невиразна думка, якщо тільки можна її назвати думкою, - це відчування того, що мати (а потім і батько) існує для неї, для її щастя. Людина спинається на ноги, бачить квітку й пурхаючого над нею метелика, бачить яскраву іграшку - і мама, і тато радіють, коли він син, радіє… Чим далі, тим більше вступає в дію закономірність: якщо поведінка, вчинки, інтереси маленької людини продовжують диктуватися тільки її потребами – людина калічиться. У неї розвивається ненормальні підвищені вимоги до життя і майже повністю відсутні вимоги до себе.
Ось вони де починаються, тонкі, ніжні корінчики, що несуть поживні соки лінощам, неробству, дармоїдству, безсердечності, байдужості до того, що для мене працюють інші люди. З роками розвивається духовна пустота, а потім зароджується й розчарування, яке переживають уже з перших кроків самостійного трудового життя ті молоді люди, дитинство й отроцтво яких було бездумним задоволенням їхніх потреб.
Працю дитини Сухомлинський В. О. розглядав у нерозривній єдності з вихованням високих моральних почуттів до батьків та інших дорослих людей. І якщо батьки хочуть, щоб їхні діти виростали справжніми людьми, вони повинні забути про легке безтурботне дитинство для них.
Коментарi